Олексій І Комнін (грец. Αλέξιος Α' Κομνηνός; 1048 за іншими даними: коло 1057 — † 15 серпня 1118), візантійський імператор у 1081—1118 роках. Засновник династії Комнінів, яка майже на століття повернула Візантії її колишню славу.
Захопив престол, спираючись на військову провінційну знать, яку зміг згуртувати навколо престолу і відтіснити від управління столичну аристократію та впливових чиновників. Олексій І вивів імперію з важкої кризи, перемігши внутрішніх магнатів та зовнішніх ворогів.
Зовнішня політика Олексія Комніна[ред. • ред. код]
Війни з Робертом Гвіскаром[ред. • ред. код]
Роберт Гвіскар давно уже мріяв розширити свої володіння за рахунок візантійських територій. Події, що відбувалися останні роки у Константинополі, могли стати якщо не оправданням, то хоча б приводом для вторгнення. Весною 1078 р. в Константинополі відбувся переворот, внаслідок якого було скинуто Михаїла VII Дуку та його сина Костянтина, за якого була посватана дочка Роберта Гвіскара[1], внаслідок чого його дочка та зять стали фактично заручниками, хоч при імператорові Олексію їх становище покращилось. Це було для нього прекрасною причиною для втручання, однак йому завадило повстання власних васалів у Південній Італії. Через два роки Роберт зміг використати для своєї цілі інший сприятливий момент. В Італії літом 1080 р. появився один грек, що видавав себе за Михаїла VII і просив у норманів допомоги щоб повернути собі владу. Хоч без сумніву це був самозванець, Роберт прийняв його і оголосив, що його метою відтепер стає повернення самозванцю престолу[2]. Олексій Комнін, отримавши імперію у повній розрусі та з пустою казною, змушений був віддати під заставу церковну утвар, щоб здобути кошти на формування нового війська. Олексій не міг у цій боротьбі розраховувати лише на власні сили, тому він розпочав переговори із папою Григорієм VIІ і німецьким імператором Генріх IV , а також заручився підтримкою Венеці яка мала забезпечити йому перевагу у флоті[3]. Роберт відправився у похід 1 травня 1081 р. Син Роберта Боемунд відправлений був з 15 кораблями вперед, щоб приготувати на Епірському березі місце висадки для норманського війська. Він встиг заволодіти береговими містами Валлона, Каніна і Орік. Тим часом Роберт без зусиль висадився у згаданих морських гаванях та попрямував до Корфу, примусивши його до здачі, а потім пішов на головне місто цієї частини Епіру - Діррахій, або Драч. Гарнізоном міста керував Георгій Палеолог. Також візантійцям допомагав венеціанський флот на чолі із Доменіко Сельво. Облога міста тривала до жовтня 1081 р. Тоді із столиці прибув імператор Олексій із 70 тис. найманців. Незважаючи на поради Палеолога ухилитися від генерального бою, Олексій зважився вступити в бій і програв його. . Після цього бою, який показав всі переваги військового таланту Роберта Гвіскара, який розбив в кілька разів сильнішого ворога, доля Драча була вже вирішена.
За допомогою хрестоносців повернув імперії частину Малої Азії, змусивши їх передати значну частину захопленого ними.
Переслідував павликіан та богомилів, реформував та зміцнив державний апарат, активно залучав до державної служби іноземців. За Олексія І відбудовувалися міста, відроджувалися ремесла та торгівля.
Його дочкою була Анна Комніна, відомий історик, вона описала правління батька в «Олесіаді». Спадкоємцем Олексія став його старший син Іоанн II Комнін.
Джерела[ред. • ред. код]
- Средневековый мир в терминах, именах и названиях, Минск «Беларусь», 1999
Посилання[ред. • ред. код]
- Анна Комнина. Алексиада / Вступительная статья переводчика и коментатора Я.Н. Любарского, Москва, 1965
- Дашков С.Б. Императоры Византии, Москва, 1996
- История Византии, т. 2, Москва, 1967
- Культура Византии. Вторая половина VII-XIII в. Москва, 1989
 |
Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| Попередник: | Візантійський імператор 1081—1118 |
Наступник: |
| Никифор III | Іоанн II Комнін |
| Візантійська імперія • Історичний Портал |
Константинополь | Константинопольський патріархат | Фема |
- ↑ Анна Комнина. Алексиада. — С. 43
- ↑ Ф.И. Успенский. История Византийской империи. В 5 т. — Т. 4.— М.: Астрель; — 2005. — С. 47
- ↑ Г. Острогорський. Історія Візантії / Пер. з нім. А. Онишка. — Львів: Літопис. — 2007. — С.333.
