Німецька імперія 1933 – 1945 Прапор Герб Девіз "Ein Volk, ein Reich, ein Führer." "Один народ, одна держава, один вождь" Гімн «Пісня німців», пізніше «Пісня Горста Весселя»    Німецька імперія (1942)    Окуповані землі (1942) Столиця Берлін Мови офіційна: німецька Форма правління Диктатура Президент  - 1925 — 1934 Пауль фон Гінденбург (Президент)  - 1934 — 1945 Адольф Гітлер (Фюрер)  - 1945 Карл Деніц (Президент) Канцлер  - 1933 — 1945 Адольф Гітлер  - 1945 Йозеф Геббельс  - 1945 Людвиг фон Крозиг Історія  - Засновано 30 січня 1933  - Ліквідовано 23 травня 1945 Площа  - 1939 633 786 км2 Населення  - 1939 69 314 000 осіб      Густота 109,4 осіб/км²  Валюта Рейхсмарка

Тре́тій Рейх (нім. Drittes Reich, «Третя імперія») — нацистська пропагандистьска назва для позначення Німеччини у 1933—1945 роках, за керування нацистської партії на чолі з Адольфом Гітлером. Офіційна назва — Німецька імперія (нім. Deutsches Reich).

Ставши 30 січня 1933 року канцлером, Гітлер швидко знищив всю опозицію та можливих суперників і встановив одноосібну владу фюрера (нім. führer, вождь), який вважався понад усіма законами і слово якого саме було законом. Тільки кілька найбільш наближених до нього посадовців мали відносну автономність, і вели міжусобну боротьбу за вплив і підтримку фюрера^[1]. У розпалі Великої депресії нацистському уряду вдалося відновити процвітання і покінчити з масовим безробіттям завдяки потужним військовим витратам і змішаній економіці, яка поєднувала засоби вільного ринку і планової економіки^[2]. Також відбувалися активні громадські роботи, включаючи будівництво автобанів. Все це призвело до стрімкого росту популярності режиму.

Підконтрольні Генріху Гіммлеру секретна поліція (Gestapo) та Schutzstaffel (СС) знищили ліберальну, соціалістичну та комуністичну опозицію, переслідували і знищували євреїв та контролювали суспільство, яке було повністю охоплене нацистською пропагандою, якою опікувався Йозеф Геббельс. Освіта, мистецтво та засоби масової інформації були під повним контролем NSDAP, яка пропагувала унікальність німецького народу, приналежність його до арійської раси. Антисемітизм став державною політикою і пропагувався у всіх соціальних інститутах, починаючи з організації німецької молоді Hitler-Jugend, членство в якій було обов'язковим. Освіта приділяла велику увагу расовій біології та фізичному вихованню. Йозеф Геббельс використовував кінематограф, масові виступи, радіо та промови для маніпуляції суспільною думкою^[3]. Літні Олімпійські ігри 1936 року, які пройшли в Німеччині, дозволили представити режим світові.

Згодом Німеччина почала робити все більш агресивні вимоги, на які Франція та Великобританія відповіли політикою умиротворення, йдучи на поступки режимові. У 1938 році Німеччина анексувала Австрію (Anschluss) і Судетську область (Мюнхенська угода), повністю захопивши Чехословаччину у 1939 році. У тому ж році Німеччина підписала пакт з СРСР і 1 вересня напала на Польщу, розпочавши Другу світову війну. Разом з італійськими військами Беніто Муссоліні Німеччина вже у 1940 році захопила Францію та більшість Європи. На більшості контрольованих територій були встановлені Рейхскомісаріати, а в Польщі було створено Генерал-губернаторство. Чисельність концентраційних таборів, в яких утримувались військовополонені, психічнохворі, євреї, політичні в'язні, гомосексуали, злочинці та цигани з усієї окупованої території, з 1939 по 1942 роки зросла вчетверо, до понад 300. Проводилось систематичне масове винищення єврейського населення Європи, Голокост.

У 1941 році Німеччина напала на СРСР, швидко діставшись до Москви, але не захопивши її. Під її владою опинилася більшість Східної Європи. Переломними моментами в існуванні Нацистської Німеччини стали поразки у Сталінградській та Курській битвах 1943 року, які стали початком головного контрнаступу радянських військ. У 1944 році масштабне бомбардування німецьких міст та військових об'єктів значно посилилося, нейтралізуючи Люфтваффе (німецькі військові повітряні сили), а у 1945 році Німеччина вже була не в змозі протистояти натиску радянських військ зі сходу і об'єднаних сил Антигітлерівської коаліції з заходу. 7 травня 1945 року Німеччина підписала акт про капітуляцію, який вступав в силу наступного дня, 23 травня був заарештований Фленсбурзький уряд Карла Деніца, а 5 липня Німеччина була розділена на зони окупації між СРСР, Францією, Великобританією та США. Нацистський режим був засуджений під час Нюрнберзького трибуналу.

Назва[ред. • ред. код]

Офіційні

• Німецька імперія (нім. Deutsches Reich) — у 1933—1945 роках. Також офіційна назва Німеччини Веймарського періоду.
• Велика Німецька імперія (нім. Großdeutsches Reich) — альтернативна назва, що використовувался з 1943 року.

Неофіційні

• Нацистська Німеччина — від націонанал-соціалістичної (нацистської) партії, що керувала Німеччиною у 1933—1945 роках. Німецька історіографія сьогодні використовує термін Zeit des Nationalsozialismus (скорочено «NS-Zeit», «Націонал-соціалістичний період»).
• Третій Рейх (нім. Drittes Reich, «Третя імперія») — популярна публіцистична назва, стоврена від порівняння із двома історичними німецькими імперіями (рейхами) — Священною Римською імперією та Німецькою імперіями. Вживалася у нацистські пропаганді для підкреслення якісно нової віхи в історії Німеччини. Звідти перекочувала в історичну літературу, переважно радянську.

Історія[ред. • ред. код]

Прихід нацистів до влади[ред. • ред. код]

Докладніше: Перша світова війна, Версальський договір, Веймарська республіка та Machtergreifung

Президент Гінденбург з Гітлером (1933)

Виступ Гітлера (1933)

Нацистський рух виник серед ветеранів Першої світової війни, які не бажали приймати умов Версальського договору, вважали Веймарську республіку нав'язаною переможцями, і взагалі негативно ставились до ідей демократії. Нацистська пропаганда уміло використала «легенду про удар у спину» (нім. Dolchstoßlegende), яка була популярна тоді у правих кругах, як пояснення поразки Німеччини. Легенду про зраду більшовиків, євреїв, республіканців та інших тилових диверсантів популяризував генерал Еріх Людендорф, який у двадцятих роках став одним з лідерів правих сил.^[4] Спочатку рух був нечисленним, але Велика депресія значно посилила реакційні настрої проти Веймарської республіки ^[5]. В той самий час, набирала силу Комуністична партія Німеччини, контрольована з Москви. Все більше німців схилялися до думки, що саме Нацистська партія зможе навести лад в країні та повернути Німеччині світовий престиж.^[5] І хоча у 1928 році NSDAP отримала лише 800 000 тисяч голосів, вже у 1930 за партію проголосували 6.3 мільйони німців, що дало їй змогу отримати 107 місць в Рейхстазі. Кількість голосів подвоїлась до 13.4 мільйонів у травні 1932 року, забезпечивши NSDAP 230 місць в німецькому парламенті.^[6][7]

30 січня 1933 року, президент Гінденбург призначив Гітлера канцлером Німеччини. Активним лобіюванням цього рішення довгий час займався Франц фон Папен, який мав за мету дати владу правим силам, але при цьому контролювати Гітлера через коаліційний уряд, вважаючи, що інші праві партії домінуватимуть в ньому, а також своєю посадою віце-канцлера, яку фон Папен залишив для себе.^[8] І хоча у новому уряді нацистів було лише троє (враховуючи Гітлера), вони швидко змогли відтиснути фон Папена та інших консерваторів від влади.

Лише за кілька місяців новому уряду вдалося встановити централізовану однопартійну диктатуру. В ніч 27 лютого 1933 року будівлю Рейхстагу було підпалено, а винним визнали колишнього члена молодіжної організації комуністів Марінуса ван дер Люббе. Нацистська влада звинуватила комуністів у заклику до повстанні, заарештувала тисячі членів комуністичної партії, провела обшуки в її офісах і заборонила всі комуністичні публікації. В той же день був виданий Закон про захист німецької держави і народу, який скасував більшість громадських свобод, включаючи потребу в рішенні суду для затримання людини (habeas corpus).

Ремілітаризація Рейнської провінції[ред. • ред. код]

У 1933 Нацистська Німеччина вийшла з Ліги націй, і почала послідовно порушувати і руйнувати обмеження та домовленості Версальського договору, який все ще був чинним. У 1935 році, жителі регіону Саар, який протягом 15 років знаходився під окупацією Ліги нації, проголосували за приєднання до Німеччини. В березні того ж року, Гітлер заявив про збільшення чисельності Рейхсверу до 550 000 і про створення німецьких повітряних сил.^[9] Після того, як договір з Великобританією дозволив Німеччині будувати флот, Версальський договір став лише простим папірцем.

У березні 1936 року, Італія під проводом Беніто Мусоліні напала на Ефіопію, що викликало досить слабкі протести зі сторони британського та французького урядів. У розпал кризи, Німеччина ввела війська у демілітаризовану Рейнську провінцію, з наказом відступити, якщо Франція почне мобілізацію. Однак ні Франція, ні Великобританія не зробили ніяких кроків у відповідь.

Приєднання Австрії й Чехословаччини[ред. • ред. код]

Чеські німці вітають прихід німецьких військ (1938)

Докладніше: Аншлюс, Окупація Судет та Німецька окупація Чехословаччини

У лютому 1938, Гітлер запросив канцлера Австрії Курта Шушніга у Бергхоф, де натякнув йому про потребу об'єднання всіх німців в одній державі. Шушніг вирішив провести плебісцит 13 березня, але був змушений відмовитись від нього через тиск Гітлера, а вже 11 березня він отримав від нього ультиматум: передати всю владу Нацистській партії чи готуватися до вторгнення. Наступного дня війська Вермахту увійшли в Австрію, де населення з ентузіазмом зустріло їх.

У 1938 Гітлер наказав лідеру Судето-німецької партії Конраду Генлейну висунути низку неприйнятних умов Чехословацькому уряду. Муссоліні наполіг на зустрічі Гітлера з британським та французьким прем'єр-міністрами, для обговорення виниклої ситуації. Відбулися дві зустрічі, друга з яких завершилась підписанням Мюнхенської угоди 30 вересня, яка змушувала Чехословаччину віддати Судети Німеччині, зі збереженням інфраструктури і укріплень. І хоча на підписанні угоди був відсутнім її представник, Чехословаччина погодилася виконати висунуті вимоги. Угода протривала всього шість місяців, оскільки у березні 1939 року Німеччина ввела війська на решту території Чехословаччини, утворивши маріонеткові держави Протекторат Богемії і Моравії і Словацька республіка.

Друга світова війна[ред. • ред. код]

Докладніше: Друга світова війна

Європа станом на 1941-42

Німеччина атакувала Польщу 1 вересня 1939. Друга Світова Війна розпочалась коли 3 вересня 1939 Великобританія разом з Францією, відповідно до існуючих на той час домовленостей із Польщею, оголосили стан війни з Німеччиною. 9 квітня 1940 німці атакували Данію й Норвегію. У травні цього року, незважаючи на заперечення багатьох зі своїх радників, Гітлер послав війська у Францію. Наслідком бою за Францію була абсолютна перемога Німеччини. Пізніше цього року Німеччина піддавала Великобританію постійним бомбардуванням. Німеччина перейшла кордони Радянського Союзу 22 червня 1941.

Нацистська Німеччина оголосила війну Сполученим Штатам Америки 11 грудня 1941. Це відбулось через 4 дні після того, як Японська Імперія атакувала американську військово-морську базу Перл-Харбор. Це дозволило німецьким підводним човнам боротися з американськими кораблями в Атлантичному океані, які в свою чергу допомагали Великобританії поставками різної зброї.

Гноблення меншин продовжилося під час війни на території Німеччини й в окупованих територіях. Починаючи з 1941, євреї були змушені одягати жовті зірки на публіці. Більшість євреїв були перевезені до Ґето, таким чином їх ізолювали від суспільства.

У січні 1942 відбулася конференція у Ванзеї, на чолі з Райнгардом Гейдріхом, яка встановила план «Остаточного Вирішення Єврейського Питання» (нім. Endlösung der Judenfrage). Внаслідок цього плану шість мільйонів євреїв були систематично вбиті. Крім того, більше ніж десять мільйонів людей були змушені працювати у примусових таборах. Цей геноцид має назву Голокост. Вбивства відбувались у концентраційних (нім. Konzentrationslager) та винищувальних таборах (нім. Vernichtungslager). Також піддавались знищенню та утискам багато гомосексуалів, слов'ян, та політичних ув'язнених.

У лютому 1943 радянські війська зупинили наступ німців під Сталінградом. Наступного року німецькі війська вже були на східних кордонах Польщі. Німці відступали поступово й з важкими боями. У червні 1944 союзники відкрили другий фронт на заході. Війська союзників та війська Радянського Союзу зустрілись біля ріки Ельби 26 квітня 1945. Берлін був захоплений 30 квітня 1945, приблизно коли радянські війська взяли Рейхстаг Адольф Гітлер закінчив своє життя самогубством. Наступним лідером (нім. Führer) Нацистської Німеччині став Карл Деніц (нім. Karl Dönitz).

8 травня 1945 (опівночі) у передмісті Берліна Карлхорсті, зайнятому радянськими військами, представники німецького головнокомандування на чолі з генералом Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини; цей договір за дорученням радянського уряду підписав маршал Радянського Союзу Г. Жуков, а також представники США, Сполученого Королівства, Франції.

Державний устрій[ред. • ред. код]

Адольф Гітлер — фюрер німецького народу, голова Нацистської Німеччини.

Докладніше: Адольф Гітлер

В той самий час, як Гітлер централізував всю владу у своїх руках, пропаганда боготворила фюрера як всезнаючого мудреця, який завжди приймає правильні рішення («Міф Гітлера»). На практиці ж, Гітлер мав вузьке коло інтересів, тому прийняття рішень було розділене поміж ворогуючих центрів влади, які постійно боролися за прихильність фюрера. По відношенню до деяких тем Гітлер був абсолютно пасивним, легко підпадаючи під вплив наближених до нього людей. Через заміну більшості посадовців членами NSDAP, вже до 1935 року німецький уряд та Нацистська партія фактично стали одним цілим. Через три роки, всі місцеві уряди втратили законодавчі повноваження і відповідали прямо перед нацистськими гауляйтерами.

Уряд[ред. • ред. код]

• Виконавча влада
  • Кабінет Гітлера
  • Кабінет Шверін фон Крозіга

• Органи влади
  • Канцелярія Фюрера (нім. Die Kanzlei des Führers, Філіпп Боулер)
  • Управління Партійної канцелярії (нім. Parteikanzlei, Мартін Борман)
  • Управління Президентської канцелярії (Отто Мейснер)
  • Управління Рейхсканцелярії (нім. Reichskanzlei, Ганс Ламмерс)
  • Таємна рада (Костянтин фон Нейрат)

• Імперські міністерства
  • Імперське міністерство авіації (нім. Reichsluftfahrtministerium, Герман Герінг)
  • Імперське міністерство внутрішніх справ (нім. Reichsministerium des Innern, Вільгельм Фрік, Генріх Гіммлер)
  • Імперське міністерство економіки (нім. Reichswirtschaftministerium, Ялмар Шахт)
  • Імперське міністерство закордонних справ (нім. Reichsaussenministerium, Йоахим фон Ріббентроп)
  • Імперське міністерство науки, виховання і народної освіти (нім. Reichsministerium für Wissenschaft, Erziehung und Volksbildung, Бернгард Руст)
  • Імперське міністерство озброєнь та боєприпасів (нім. Reichsministerium für Bewaffung und Munition, Альберт Шпеєр)
  • Імперське міністерство праці (нім. Reichsarbeitministerium, Франц Зельдте)
  • Імперське міністерство продовольства і сільського господарства (нім. Reichsministerium für Ernahrung und Landwirschaft, Ріхард Дарре, Герберт Баке)
  • Імперське міністерство пропаганди і народної просвіти (нім. Reichsministerium für Volksaufklärung und Propaganda або Propagandaministerium, Йозеф Геббельс)
  • Імперське міністерство східних окупованих територій (нім. Reichsministerium für die besetzten Ostgebiete, Альфред Розенберг)
  • Імперське міністерство фінансів (нім. Reichsfinanzministerium, Людвіг Шверін фон Крозіг)
  • Імперське міністерство церковних справ (нім. Reichsministerium für die kirchlichen Angellegenheiten, Ганс Керль)
  • Імперське міністерство шляхів сполучення (нім. Reichsverkehrsministerium, Юліус Дорпмюллер)
  • Імперське міністерство юстиції (нім. Reichsjustizministerium, Франц Гюртнер, Отто Тірак)
  • Імперські міністри без портфелю: Костянтин фон Нейрат, Ганс Франк, Ялмар Шахт, Артур Зейсс-Інкварт

• Управління
  • Управління Чотирирічного плану (Герман Герінг)
  • Управління Інспектора автошляхів
  • Управління Президента рейхбанку
  • Управління безпеки рейху (SS-Reichssicherheitshauptamt,)
  • Управління Головного лісничого рейху (Герман Герінг)
  • Управління молоді рейху
  • Управління казначейства рейху
  • Управління Головного інспектора столиці рейху
  • Управління Радника «Столиці Руху» («Hauptstadt der Bewegung», Мюнхен, Баварія)

• Управління NSDAP
  • Управління расової політики NSDAP
  • Управління колоніальної політики NSDAP
  • Управління закордонних справ NSDAP
  • Amt Rosenberg

Державна ідеологія[ред. • ред. код]

Докладніше: Нацизм

Ідеологічно нацисти використовували ідею Великої Німеччини (нім. «Großdeutschland»), вважали, що об'єднання Німецьких народів в одну країну було необхідним кроком до національного успіху.

Расизм був важливим аспектом суспільства в межах Третього Рейху. Нацисти також об'єднали антисемітизм із антикомуністичною ідеологією й розцінювали лівий рух так само, як міжнародний ринковий капіталізм — як роботу «змовницьких євреїв».

Ворогами нацистського руху вважались більшовики, негри, цигани та євреї (розглядались як нелюди),^[10] політичні супротивники, соціальні ізгої, гомосексуали, релігійні дисиденти типу Свідків Єгови й Вільних Масонів.

Збройні сили[ред. • ред. код]

Військовий прапор Вермахту

Докладніше: Вермахт

Збройні сили Нацистської Німеччини (Вермахт) були створені за Законом від 16 березня 1935^[11]. Базою для створення і розгортання вермахту послужив рейхсвер, перейменований після введення загальної військової повинності, необхідність якої Адольф Гітлер обстоював у праці «Моя Боротьба». Вермахт складався із Сухопутних військ, Військово-повітряних сил (Люфтваффе) і Військово-морського Флоту (Крігсмаріне). Вище командування збройними силами у Німеччині того часу належало структурі під назвою ОКВ (нім. Oberkommando des Heeres (OKH) - «Верховне Командування Вермахту», яке до своєї смерті очолював безпосередньо Фюрер. Гітлер надавав особливого значення армії та службі в ній для кожного німця, що претендував на звання громадянина Рейху. Збройні сили комплектувалися найсучаснішою на той час технікою, практично вся промисловість Німеччини була спрямована на забезпечення військового сектору. За планами Гітлера, збройні сили мали стати безпосереднім інструментом для втілення в життя його планів щодо розширення життєвого простору для «арійської раси», в тому числі й на Схід. Після поразки у Другій світовій, Вермахт було офіційно розпущено в 1946 р.

Економіка[ред. • ред. код]

Рейхсмарка (Нім. Reichsmark)

Відповідно до синкретичної політики фашизму, нацистська військова економіка була сумішшю економіки вільного ринку і практики централізованого планування; історик Ричард Овері писав: "Німецька економіка впала між двома стільцями. Було недостатньо командної економіки, щоб робити те, що могла робити радянська система, але було недостатньо капіталістичної, щоб довіритися, як це зробила Америка, ініціативі приватного підприємництва.^[12]

Під час приходу нацистів до влади найважливішим у суспільстві питанням було безробіття, яке становило 30%.^[13] Першим кроком нової влади було призначення шанованого у країні економіста Ялмара Шахта (нім. Hjalmar Schacht). Під його керівництвом була введена економічна політика, що мала підняти країну з економічної кризи. Першими кроками було скасування профспілок та встановлення жорсткого контролю за заробітною платою. Як міністр економіки, Шахт був одним з небагатьох міністрів, що скористався зі адміністративної свободи, яку надало скасування золотого стандарту для рейхсмарки, для підтримки низьких процентних ставок і високого дефіциту державного бюджету, проведення масштабних національних громадських робіт.^[13] Наслідком діяльності міністра економіки Шахта було дуже швидке зниження безробіття, найшвидше з усіх країн під час Великої Депресії.

Створювалися підконтрольні уряду компанії, які випускали власні «бонди». Бондами фіктивні компанії розплачувалися за товар, теоретично їх можна були поміняти на рейхсмарки, але це не відбулося до падіння Третього Рейху. Шляхом використання тих бондів, а також абсолютним контролем за національною валютою (вартість якої сильно завищувалася) вдалося отримати досить внутрішніх коштів. Вони були задіяні для створення нових робочих місць, це сприяло значному зниженню рівня безробіття, зниженню міжнародної торгівлі, яка складала лише третину від рівня 1929 року. Ці складні економічні маневри дозволяли уряду приховувати від міжнародної громадськості витрати на збройні сили, що стрімко зростали.

Трудова книжка зразка 1935 року

Більшість індустрій не було націоналізовано, але підлягали постійному контролю з боку уряду, який примушував їх використовувати вітчизняні товари. Контролювали процес адміністративні комітети, які складались з урядовців та діячів бізнесу. Суперництво було обмежено, оскільки основні компанії були організовані в картелі. Вибіркова націоналізація відбувалася з компаніями, які не погоджувалися з такою структурою. Банки, які було націоналізовано Веймаром, були повернені попереднім власникам. У кожного адміністративного комітету був свій банк, який фінансував його діяльність.

Урядове втручання в економіку і масове переозброєння привело до фактичної ліквідації безробіття. Між 1933 та 1938, реальна заробітна плата зменшилась приблизно на 25%.^[14] В 1935 були введені трудові книжки, разом з ними було скасовано право звільнятися з роботи без дозволу попереднього роботодавця.^[15]

Завдяки будівництву автобанів було створено більш ніж 100,000 робочих місць

Німецька економіка була переведена під керівництво Германа Герінга (нім. Hermann Göring) коли, 18 жовтня 1936, німецький парламент (Рейхстаг) оголосив про початок Чотирирічного Плану. Метою цього економічного плану були як цивільні, так і військові досягнення. Серед відомих цивільних проектів було будівництво мережі автобанів. Завдяки будівництву автобанів було створено більш ніж 100,000 робочих місць, але додатковим досягненням цього проекту була пропаганда нацистської ідеології. Існують думки що, крім того, метою створення автобанів було забезпечення швидкого руху збройних сил. Військовою метою було масове переозброєння, яке мало перетворити військо зі 100,000 солдатів на армію з мільйонів.

Напередодні війни в країні було досягнуто небаченого рівня зайнятості населення. На липень 1939 року кількість безробітних становила лише 38 379 осіб. Крім того відчувалася гостра нестача вільних робочих рук. Для забезпечення економіки Третього Рейху рабською робочою силою під час війни, нацисти вивезли близько 12 мільйонів осіб з 20 європейських країн, близько 75 відсотків з них походили зі Східної Європи.^[16]

Культура[ред. • ред. код]

Мистецтво[ред. • ред. код]

Див. також: Дегенеративне мистецтво

Мета мистецтва будь-яких тоталітарних держав полягає в зображенні абстрактної героїки, а твори нерідко відрізняються підкреслено великими розмірами. Гігантизм і нагота використовуються як засіб вираження могутності тоталітарної держави, що переважає людську індивідуальність. ^[17]

Живопис[ред. • ред. код]

Оскільки Гітлер, будучи художником, вважав себе тонким цінителем і знавцем живопису, особливу увагу приділяли образотворчому мистецтву. Адольф негативно ставився до жанрів живопису XX століття: імпресіонізму, кубізму та інш. і вважав подібні творіння «дегенеративним мистецтвом». Гітлер віддавав перевагу жанру «фелькішів» (нім. völkisch — народний) (опис сільського укладу і побуту Німеччини, сільських пасторалей), був прихильником реалістичних і героїчних жанрів, романтизму. В 1936 році з музеїв були вилучені картини таких відомих художників, як Ван Гог, Гоген, Сезанн, Пікассо, а знамениті і видатні художники, які живуть у Німеччині, такі як Василь Кандинський, Оскар Кокошка, Пауль Клее, були змушені покинути країну.

Скульптура[ред. • ред. код]

Партія. Статуя Арно Брекера представляє дух НСДАП

У мистецтві Третього Рейху зображення оголеної жінки переслідувало пропагандистські цілі, і нагота була всього лише засобом посилення впливу на глядача і продовження впливу на нього. В рамках ідеології нацизму оголена жінка розглядалася як втілення гармонії і спокою, що встановилися за часів нацистської диктатури після кризи 1920-х років. Крім того, подібні зображення використовувалися в ролі алегорії Перемоги. Однак з анатомічної точки зору ці зображення все ж грішать проти реальності, оскільки автори побоювалися звинувачення у надмірній схильності до ексгібіціонізму^[17].

Архітектура[ред. • ред. код]

Більшою мірою, ніж інші види мистецтва, архітектура нацистського періоду відображала особисті симпатії та антипатії Гітлера. Як згадував Альберт Шпеєр, що став після смерті Павля Людвіґа Трооста головним придворним архітектором, смак Гітлера, якщо не зважати на його захопленість перебільшено монументальними формами неокласицизму, тяжів до необароко. Згідно з його уявленнями, нова німецька архітектура мала продемонструвати взаємозв'язок доричної та тевтонської форм, що, на його думку, було ідеальним художнім поєднанням. З перших днів Третього Рейху архітектори працювали з тим, що отримало назву «стиль фюрера», тобто єдність неокласицизму Трооста й смаків самого Гітлера як поборника необарокко, розмноженого й побільшеного. З другого боку, нацистську владу задовольняло нове суспільне будівництво з ужитком любого Гітлерові перебільшено фольклорного оформлення. Після смерті Трооста (1934) в архітектурі Третього Рейху почав панувати архітектор з Манхейма Альберт Шпеєр. Його першим замовленням були Цепелінові поля в Нюрнберґу, де було здійснено ефектну й помпезну грандіозну поставу нацистського партійного з'їзду 1934. Але основною турботою Гітлера стала перебудова Берліна з будівництвом грандіозних будівель «світової столиці». Будівництво мало завершитися 1950. Але будівництво нової столиці було призупинено й потім воно припинилося зовсім через те, що 1939 почалася війна. Пізніше Шпеєр визнав, що загалом проект був «нежиттєздатний», «занадто регламентований», він критикував його «монументальну суворість». Не вдалося здійснити і два великі проекти, які Гітлер розглядав як меморіали на честь величі Третього Рейху. На Атлантичнім узбережжі Європи мали піднестися декілька величезних Тотенбурґенів («Замків мертвих»), що обернуті на захід — грандіозні меморіали в пам'ять про німецьких солдатів, що загинули «визволяючи континент від британської зарази». Декілька таких самих величних веж мали, згідно з планами фюрера, піднятися на сході, щоб символізувати підкорення «неприборканих сил Сходу».

Спорт[ред. • ред. код]

Нацистський уряд приділяв значну увагу спорту, оскільки він дозволяв втілити в життя їхні плани по створенню «ідеальної раси», підготувати молодь до фізичних навантажень майбутньої війни, розважити населення, задіяти робітників у спорудження спортивної інфраструктури і ефективно поєднати з пропагандою, що яскраво видно у присвяченому Олімпійськім іграм 1936 року фільмі «Олімпія», який був знятий Лені Ріфеншталь.^[18] Спортом у Рейху опікувалася організація Nationalsozialistischer Reichsbund für Leibesübungen (скорочено NSRL або NSRBL).

Двома масштабними можливостями представити культуру Третього Рейху стали Берлінська олімпіада 1936 року та Всесвітня виставка 1937 в Парижі. Для олімпіади, німецькі атлети були відібрані не лише за спортивні здобутки, але й враховуючи їхню «расову чистоту».^[19]

Див. також[ред. • ред. код]

• Фашизм
• Націонал-соціалістична організація виробничих осередків
• Нагороди Третього Рейху

Примітки[ред. • ред. код]

Джерела[ред. • ред. код]

• Васютин. С. А. История Германии, в 3-х томах. Т. 3: Документы и материалы./ С. А. Васютин, Ю. В. Галактионов, Л. Н. Корнева./-М.: КДУ, 2008. С.384.
• Архітектура в Третьому Рейху
• Goldhagen, Daniel (1996). Hitler's Willing Executioners: Ordinary Germans and the Holocaust. Нью-Йорк: Knopf. с. 290. ISBN 978-0-679-44695-8. 
• Seligmann, Matthew (2003). In the Shadow of the Swastika — Life in Germany under the Nazis 1933-1945. UK: Spellmount. с. 7. ISBN 1-86227-204-2. 
• Kolb, Eberhard (2005) [1984]. The Weimar Republic. Лондон; Нью-Йорк: Routledge. ISBN 978-0-415-34441-8. 
• Kitchen, Martin (2006). A History of Modern Germany, 1800–2000. Malden, MA: Blackwell. ISBN 978-1-4051-0040-3. 

Посилання[ред. • ред. код]

• ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Третій Рейх
• «Третій Рейх в руїнах», фотографії Третього Рейху «тоді» і зараз (англ.)
• Фільмотека кіножурналів Третього Рейху з архіву «Нова Швабія», Німеччина(нім.)
• Музична аудіотека Третього Рейху з архіву «Нова Швабія», Німеччина(нім.)
• СС Аненербе: рассекреченные файлы  / В. В. Цибулькин, И. П. Лысюк. - М.: [б. в.], 2010. - 288 с. - ISBN 2000070166833. 

п о р Друга світова війна Театри воєнних дій Основні битви (1939–1942) Основні битви (1943–1945) Основні аспекти Учасники Початок: • Причини • Події в Європі • Події в Азії Основні театри воєнних дій: • Західна Європа • Східна Європа • Середземномор'я • Близький Схід • Африка • Тихий океан 1939: • Польська кампанія • Вторгнення СРСР до Польщі • «Дивна війна» • Битва за Атлантику • Друга радянсько-фінська війна 1940: • Операція «Везерюбунг» • Французька кампанія • Битва за Середземномор'я • Битва за Британію • Східноафриканська кампанія • Північно-Африканська кампанія • Кампанія в Лівійській пустелі • Сенегальська операція • Габонська операція • Битва за Мальту • Італо-грецька війна 1941: • Операція «Ауфмарш 25» • Операція «Маріта» • Битва біля мису Матапан • Іракська операція • Операція «Меркурій» • Сирійсько-Ліванська кампанія • Битва за Борнео • Німецько-радянська війна • Операція «Барбаросса» • Третя радянсько-фінська війна • Оборона Заполяр'я • Битва за Київ • Оборона Одеси • Блокада Ленінграда • Іранська операція • Смоленська битва • Битва за Москву • Сумсько-Харківська операція • Севастопольська оборона • Напад на Перл-Харбор • Таїландська операція • Малайська операція • Гонконгська оборона • Філіппінська операція • Гуамська операція • Вейкська операція • Голландсько-Ост-Індська операція • Третя Чаншайська операція 1942: • Ржевська битва • Дем'янська операція • Битва за Батаан • Тиморська операція • Битва за Австралію • Новогвінейська операція • Сінгапурська оборона • Битва за Індійський океан • Битва у Кораловому морі • Битва за Мідвей • Битва за Гуадалканал • Битва за Дьєп • Операція «Тезей» • Битва біля східних Соломонових островів • Мадагаскарська операція • Алеутська операція • Андаманська операція • Харківська операція • Операція «Блау» • Битва за Кавказ • Сталінградська битва • Друга битва за Ель-Аламейн • Операція «Смолоскип» • Чжецзян-Цзянсійська операція 1943: • Деблокада Ленінграду • Воронезько-Харківська операція • Третя битва за Харків • Туніська кампанія • Італійська кампанія • Курська битва • Смоленська операція • Додеканеська кампанія • Центрально-Тихоокеанська кампанія • Бірманська операція • Битва за Дніпро • Битва за Київ • Хуайїнь-Янченська операція • Чунцинська операція • Битва при Чанде • Дніпровсько-Карпатська операція • Операція «Кроссбоу» 1944: • Операція «Шінгл» • Битва при Монте-Кассіно • Наступ під Ленінградом • Корсунь-Шевченківська операція • Кримська операція • Виборзько-Петрозаводська операція • Операція «Оверлорд» • Операція «Нептун» • Нормандська операція • Операція «Драгун» • Битва за Нарву • Операція «Багратіон» • Прибалтійська операція • Курляндський котел • Філіппінська операція 1944—1945 • Варшавське повстання • Львівсько-Сандомирська операція • Яссько-Кишинівська операція • Румунська операція • Східно-Карпатська операція • Дебреценська операція • Операція «Маркет-Гарден» • Гуамська операція • Маріансько-палауська операція • Будапештська операція • Петсамо-Кіркенеська операція • Лапландська війна • Битва за Пелеліу • Арденнська операція • Операція «Іті-Го» 1945: • Битва за Іодзіму • Операція «Боденплатте» • Вісло-Одерська операція • Борнейська операція • Східно-Прусська операція • Рюкюско-Бонінська операція • Балатонська операція • Хенань-Хубейська операція • Операція «Верітебл» • Рурська операція • Верхньо-Сілезька операція • Нижньо-Сілезька операція • Східно-Померанська операція • Битва за Берлін • Празька операція • Віденська операція • Радянсько-японська війна • Ядерне бомбардування Хіросіми і Наґасакі • докладніше… Міжнародні угоди: • Мюнхенська угода • Пакт Молотова — Ріббентропа • Пакт чотирьох держав • Договір між СРСР та Німеччиною • Японсько-радянський пакт Ключові конфлікти напередодні світової війни: • Маньчжурський інцидент • Кампанія у Внутрішній Монголії • Друга італо-ефіопська війна • Окупація балтійських країн • Бесарабсько-буковинський похід 1940 • Японсько-китайська війна Протиборчі сторони: • Ленд-ліз • Колабораціонізм • Допоміжна поліція • Радянські фронти часів Другої світової війни • Пропаганда • Військова техніка • Штрафні військові підрозділи • Операція «Валькірія» • Операція «Бернхард» • Операція «Даунфол» • Операція «Скріпка» Гуманітарні катастрофи: • Голокост • Блокада Ленінграда • Батаанський марш смерті • Голод в Бенгалії (1943) • Військові злочини країн Осі • Військові злочини союзників • Військові злочини РСЧА • Катинський розстріл • Депортація народів в СРСР • Операція «Кілхолл» • Видача козаків у Лієнці • Станція втіхи • Стратегічні бомбардування • Нанкінська різня • Радянські військовополонені • Німецькі військовополонені • Японські військовополонені Окупації: • Чехословаччини • Польщі • Данії • Норвегії • Бельгії • Люксембургу • Нідерландів • Нормандських островів • Франції • Югославії • Греції • СРСР • Прибалтики • Росії • України • Білорусі • Китаю • Індонезії • Малайї • Філіппін • Таїланду • Індокитаю • Сингапуру • Бірми • Німеччини • Японії Наслідки: • Наслідки • Втрати • День Перемоги • Депортація німців • Нюрнберзький процес • Токійський процес • Іранська криза • Холодна війна Антигітлерівська коаліція • Лідери • СРСР • США • Велика Британія • Китай • Канада • Франція • Норвегія • Польща • Нідерланди • Бельгія • Люксембург • Чехословаччина • Югославія • Греція • Єгипет • Індія • Австралія • Нова Зеландія • ПАС • Бразилія • Мексика • докладніше… Країни Осі • Лідери •  Третій Рейх • Італія • Японія • Вішістська Франція • Фінляндія • Угорщина • Румунія • Болгарія • Хорватія • Словаччина • Таїланд • докладніше… Рух Опору: • Польща • Норвегія • Данія • Бельгія • Нідерланди • Франція • Німеччина • Греція • Югославія • Радянські партизани • Україна • Білорусь • В'єтнам Портал «Друга світова війна» World War II у Вікісховищі? Додаткова інформація • Персоналії • Територіально-політична експансія Третього рейху • Тотальна війна • Друга світова війна у світовій культурі переглянути обговорити редагувати

Це незавершена стаття з історії Третього Рейху. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з історії Німеччини. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з політики. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

п о р Націонал-соціалізм Організації NSDAP  ·  Штурмові загони (SA)  ·  Schutzstaffel (SS)  ·  Гестапо  ·  Гітлер'югенд  ·  Націонал-соціалістичне імперське об'єднання гімнастики (NSRL) Історія Рання хронологія  ·  Прихід Адольфа Гітлера до влади  ·  Переозброєння  ·  Третій Рейх  ·  Ніч довгих ножів  ·  З'їзди НСДАП  ·  Територія з'їздів НСДАП у Нюрнберзі  ·  Кришталева ніч  ·  Голокост  ·  Нюрнберзький процес  ·  Колишні нацисти Ідеологія та релігія Гляйхшальтунг  ·  «Додому в Рейх»  ·  «Життєвий простір на Сході»  ·  «Міф двадцятого століття»  ·  «Моя боротьба»  ·  План «Ост»  ·  Політичні погляди Адольфа Гітлера  ·  Програма «25 пунктів»  ·  Релігія в нацистській Німеччині  ·  Нацистський окультизм  ·  Кінематограф Третього рейху  ·  Нацистська архітектура  ·  Столиця світу Німеччина  ·  Зал Народу Расова політика «Кров та ґрунт»  ·  Нацистська євгеніка  ·  Нацистська медицина  ·  Нацистська расова політика  ·  Нюрнберзький процес  ·  Нюрнберзький процес над лікарями  ·  Експерименти нацистів над людьми  ·  Остаточне розв'язання єврейського питання За межами Німеччині Австрійський націонал-соціалізм  ·  Американська нацистська партія  ·  Угорська націонал-соціалістична партія  ·  Німецько-американський союз  ·  Канадська націонал-соціалістична єдина партія  ·  Націонал-соціалістична ліга (Велика Британія)  ·  Націонал-соціалістична робоча партія Данії  ·  Націонал-соціалістичний блок (Швеція)  ·  Націонал-соціалістичний рух (Нідерланди)  ·  Націонал-соціалістична партія Нової Зеландії  ·  Націонал-соціалістичний рух (США)  ·  Національне рух Швейцарії  ·  Національне єднання (Норвегія)  ·  НСДАП/AO (1972)  ·  Оссевабрандваг (ПАР)  ·  Схрещені стріли (Угорщина)  ·  Туранізм (Туреччина)  ·  Усташі (Незалежна держава Хорватія)  ·  Нова Швабія (Антарктида) Списки список книг про Адольфа Гітлера  ·  Список лідерів та посадових осіб нацистської партії  ·  Список промов Адольфа Гітлера Пов'язані теми Stormfront  ·  Націонал-соціалістичний блек-метал  ·  Лівий націонал-соціалізм  ·  Неонацизм  ·  Ультраправі  ·  Народний рух  ·  Езотеричний нацизм  ·  Мова нацистської Німеччини  ·  Щоденники Гітлера  ·  Золото НСДАП Портал «Нацистська Німеччина» • Портал «Фашизм»