Вільгельм IV | |
---|---|
Dei Gratia Britanniarum Rex Fidei Defensor | |
Король Великої Британії | |
Правління | 1830-1837 |
Коронація | 8 вересня 1831 |
Попередник | Георг IV |
Наступник | Вікторія I |
Інші титули | Король Ганноверу |
Біографічні дані | |
Імена | William Henry (Вільям Генрі) |
Хрещення | 20 вересня, 1765 |
Дата народження | 21 серпня 1765 |
Букінгемський палац, Лондон | |
Дата смерті | 20 червня 1837 (71 рік) |
Замок Віндзор, Беркшир | |
Місце поховання | Каплиця Св. Георга, Замок Віндзор |
Дружина | Аделайд Сакс-Менінґен |
Діти | Шарлотта, Єлизавета, Джордж, Генріх, Софія, Марія, Фредерік, Єлизавета Хей, Адольф, Августа Кеннеді-Ерскайн, Август ФітзКларенс, Амелія Кері |
Династія | Гановери |
Батько | Георг III |
Мати | Шарлотта Меклінбурґ-Стрелітз |
Вільге́льм IV (англ. William Henry, William IV, нім. Wilhelm IV., *21 серпня 1765 - †20 червня 1837) — король Великої Британії і Ганноверу з 26 липня 1830 р.
Вільгельм, третя дитина короля Георга III й королеви Шарлотти, народився вранці 21 серпня 1765 року у Букінгемському палаці [1]. У нього було два старших брата, Георг і Фредерік, тому Вільгельм не розглядався як спадкоємець престолу. Його похрестили у Сент-Джеймському палаці 20 вересня 1765 року, його хрещеними були дядька: герцог Глостер і принц Генріх (у подальшому герцог Камберленд), а також тітка, принцеса Августа [2].
Більшу частину свого дитинства принц Вільгельм провів у Ричмонді та палаці К'ю, де його освітою займались прватні педагоги [3]. У тринадцять років принц вступив до королівського флоту мічманом [4], у 1780 році він був присутній під час битви поблизу мису Сент-Вінсент [5] [6]. Хоча на борті корабля Вільгельма супроводжував наставник, його морський досвід мало відрізнявся від служби інших мічманів, оскільки він поряд з усіма брав участь у приготуванні їжі [7] та навіть був заарештований разом з іншими членами команди за п'яну бійку в Гібралтарі (хоча принца випустили одразу ж, як встановили його особу).[8] Під час війни за незалежність США принц служив у Нью-Йорку. Революціонери за згоди Джорджа Вашингтона планували викрасти принца, поки він перебував в Америці. Однак британцям стало відомо про ці плани, після чого до Вільгельма, який раніше пересувався Нью-Йорком без супроводу, приставили охорону.[9][10]
Вільгельм отримав звання лейтенанта у 1785 році, а за рік став капітаном фрегата Pegasus [11]. Наприкінці 1785 року принц служив у Вест-Індії під командуванням Гораціо Нельсона, який високо відгукувався з приводу професійних якостей Вільгельма [12]. Вільгельм і Нельсон стали добрими друзями, практично щовечора вечеряли разом, принц був свідком на весіллі Нельсона [13]. У 1788 році Вільгельм став капітаном фрегата Andromeda, а за рік разом зі званням контр-адмірала отримав командування над лінійним кораблем Valiant [14].
Вільгельм хотів отримати герцогський титул, подібний до тих, що мали його старші брати, та, як наслідок, отримати місце у Палаті лордів. Однак король Георг III не поспішав надавати сину звання герцога, остерігаючись, що він долучиться до парламентської опозиції [15]. Тоді Вільгельм пригрозив, що буде обиратись до Палати громад від округу Тотнес у Девоні. Під тиском Георг здався, й 16 травня 1789 року Вільгельм отримав титули герцога Кларенса й Сент-Ендрюс та графа Мюнстера [16]. Вільгельм як і його старші брати, принц Уельський і герцог Йоркський, публічно підтримував опозиційну до короля партію Вігів, проте, як і у багатьох політиків того часу, політична орієнтація принца була дуже мінливою, тому неможна однозначно приписати його до якоїсь однієї з партій [17].
У 1790 році Вільгельм залишив службу на флоті [18]. Коли у 1793 році Велика Британія вступила до війни з Францією, принц був готовий служити своїй країні й розраховував взяти у цій війні участь, але йому не надали корабель. Можливо, причиною тому було падіння п'яного принца зі сходів, в результаті якого він зламав руку, а також виступ перед Палатою лордів, в якому Вільгельм висловився проти війни [19]. Наступного року принц висловлювався вже на підтримку війни, але Адміралтейство проігнорувало його прохання про повернення на службу [20]. Вільгельм не полишав спроб узяти активну участь у війні, але навіть отримане ним у 1798 році звання адмірала було суто формальним [21]. Під час Наполеонівських війн принцу також не вдалось домогтись командної посади [22]. У 1811 році він отримав почесне звання адмірала флоту. У 1813 році Вільгельм прибув з візитом до розташування британських військ у Південних Нідерландах. Спостерігаючи з дзвінниці за бомбардуванням Антверпена, принц сам потрапив під обстріл. Куля пробила його мундир [23].
У Палаті лордів Вільгельм виступав проти скасування рабства, яке, хоч і було незаконним у Великій Британії, все ще існувало у британських колоніях. Багато подорожуючи, принц бачив, що вільні люди на півночі Шотландії живуть гірше, ніж раби у Вест-Індії, тому вважав, що свобода нічого доброго рабам не принесе [24]. Багато парламентарів рахувались із думкою принца, беручи до уваги його досвід життя у Вест-Індії [25]. Виступаючи у Палаті лордів, Вільгельм заявив, що всі прибічники ідей аболіціонізму, та зокрема Вільям Вілберфорс, є або фанатиками, або лицемірами [26]. В інших питаннях принц частіше за все займав ліберальнішу позицію.
На престол Вільгельм IV вступив у віці майже 65 років — він був найбільш похилим британським монархом у момент сходження на царство.
Незважаючи на похилий вік й нетривале правління, Вільгельм встиг доволі багато. За нього було здійснено важливі реформи: переглянуто законодавство щодо бідняків, проведено демократизацію муніципалітетів, вперше введено обмеження на дитячу працю, а у всій Британській імперії скасовано рабство. Окрім того, за актом 1832 року було змінено електоральну систему Британії. Вільгельм був останнім королем, який призначив прем'єр-міністра проти волі парламенту (1834).
Після смерті Вільгельма припинила існування особиста унія Великої Британії та Ганновера: як британському монарху йому спадкувала племінниця Вікторія, дочка померлого 1820 року його молодшого брата Едуарда Кентського, однак вона не могла успадкувати ще й королівство Ганновер, де був чинним салічний закон, і наступним ганноверським королем став ще один молодший брат Вільгельма, герцог Камберлендський Ернст Август.
У 1791-1811 роках він перебував у фактичному шлюбі з акторкою Дороті Джордан (1761-1816), від якої мав потомство — 10 дітей (на прізвище Фіцкларенс, «фіц» — традиційний старофранцузький префікс до імені незаконнонароджених дітей). Після вступу на престол Вільгельм присвоїв своєму старшому сину Джорджу титул графа Мунстера (рід припинився у 2002 році).
Після смерті племінниці, принцеси Шарлотти, у 1817 році (що ставило під загрозу майбутнє династії), разом із низкою інших своїх братів поспіхом вирішив завести сім'ю та 11 липня 1818 року одружився з Аделаїдою Саксен-Мейнінгенською (13 серпня 1792 - 2 грудня 1849). Від цього шлюбу народились дві дівчинки, проте жодна з них не вижила.
Попередник Георг IV |
Король Великої Британії 1830-1837 |
Наступник Вікторія I |
Попередник Георг IV |
Король Ганноверу 1830-1837 |
Наступник Ернст Август I |
|