Віго

У 1702 р. в морській битві у Віго пішло на дно зразу 17 галеонів, завантажених золотом і сріблом. їх цінний вантаж  не піднятий  до цього часу.  

 11 червня 1702 року із Гавани вийшла іспанска ескадра із 19 галеонів під командуванням дона Мануэля де Веласко. Кораблі йшли додому, в Іспанію, де їх з нетерпінням чекали вже близько трьох років. Пірати, несприятлива  погодні умови, а також  війна, яка  почалася в 1701 році  з Англією, Голандією та Австрією перешкоджали виходу кораблів в море.

На галеоні було завантажено велику кількість  золота, дорогоцінних каменів, срібла, перлин, китайскої порцеляни, шовку, амбри, індиго, червоного і бальсового дерева, ваніліну, какао, кошенілі, імбиря, шкіри та  інших товарів. Офіційно цей  вантаж оцінювався в 30 міліонів піастрів, но його фактична  вартість, з врахуванням нелегальних товарів, була значно вищою. Ніколи ще Іспанія не довіряла таких багатств морскій стихії.

При іспанскому дворі  багато хто  всерйоз  побоювались за результат  цього плавання. Тому в морі «Срібний флот» зустрівся з воєнною ескадрою союзників-французів, які  складались із 23 кораблів під командуванням відомого тоді віце-адмірала маркіза де Шато-Рено. Їм було доручено охорону іспанської флотилії.

Франко-іспанска флотилія успішно перетнула Атлантику. Пунктом призначення бул Кадіс, но Шато-Рено через лазутчиків дізнався, що цей порт блокований англо-голандським флотом під командуваннням сера Джорджа Рука. І Шато-Рено взяв курс  на північно-захід Іспанії, в бухту Віго, яка, за думкою іспанців, могла служити надійним сховищем.

Бухта ВігоБухта Віго — це довгий вхід з моря, який  тягниться близько   8 міль на північно-схід  і шириною в 3 мілі, но поступово звужувалась  до 600 ярдів. В цьому місці він називається Estrecho de Rande. Потім він расширяється подібно озера, хоч і  мілкого. Місто Віго, бувший в 1702 році просте рибацьке  село,  яке  знаходилось  в  південній  стороні пролива, а місто  Редонделья займав південно-східний кут згаданого озера. Вхід в бухту Віго в той час, вірогідно, не мав оборонних фортів та батарей. Саме ж місто Віго було укріплене незначно.
Шато-Рено провів всю флотилію через Estrecho de Rande на глибину бухти, тоді як воєнні кораблі блокували вузький вхід, вишикувавшись  полумісяцем. Прохід перекрили загородившись бонами — прийшлось терміново відновлювати  розрушені  укріплення. Пушки, зняті з кораблів, утворили  дві батареї.


Часу  було достатньо, щоб  перенести на берег весь вантаж, но нерішучий дон Мануэль де Веласко став чекати  із Мадрида розпорядження, куди рухатися далі...

Тим часом англійский флот, потерпів невдачу у Кадіса, вирішив повернутися додому. Однак не успіло ще останнє судно вийти із бухти, як прийшло повідомлення  про  те , що 10 днів назад французскі кораблі, які  конвоїрувати іспанскі галеони, на борту яких знаходиться нечуване  багатство, увійшли в бухту Віго.

Сер Джордж Рук бул в цей  час вже на  шляху в Англію. Його  наздогнали. І через три дні — 20 жовтня 1702 року — англо-голандська ескадра із 100 кораблів під командуванням адмірала Рука входила в бухту Віго...

Розігралась жорстока битва. «Це було справжнє пекло», — згадували  потім  очевидці.
Суперники розстрілювали один другого в упор. Важкі  кораблі, зачинені в бухті, лишились маневриності. Англійці стріляли розкаленими ядрами, і головешки, разлітаючись по вітру, підпалювали  інші  кораблі. 

На адміральский корабель Рука «Торбей» навалився французський брандер, і, охвачений вогнем, він  був покинутий екіпажем. Французський корабель «Солід» вибухнув з таким гуркітом, наче передбачав  кінець світу. Одно за іншим французські і іспанські суда губили мачти, запалювались, їх зносило течією.

30 годин продовжувались жорстокі абордажні бої. Шато-Рено з частиною своїх кораблів вдалось прорвати блокаду й піти в море. Іспанский же адмірал дон Мануэль де Веласко, бачучи безнадійність свого положення, наказав підпалити свої кораблі або зробити  в них пробоїни, щоб  вони  не дістались ворогові. Зловіще зарево, що піднялось над бухтою, розігнало сутінки  наступаючої ночі.
Всього в битві за золото було потоплено 24 кораблі. Про те, до цих пір нема  однієї думки  ні  про кількість  судів,і  суден, які  загинули  в бухті, ні про розміри  здобичі,  що дісталися англійцям і голандцям.

Згідно одним свідченням, в руки англійців попали скарби на суму від 200 тисяч до 5 миліонів фунтів стерлінгів. А між тим із 19 галеонів їм вдалось захопити тільки 5, причому один із них — самий  великий в іспанскої флотилії, відправлений  в якості приза в Англію під командуванням адмірала сера Клаудеслі Шоувела, — зразу ж після виходу із бухти наскочив на риф і потонув на глубині 33 метра. Крім того, було захоплено 6 французських кораблі.


Інші  джерела запевняють, що весь вантаж пішов на дно бухти разом із галеонами. Французи, в свою чергу, пропонують, що  вирішальний  Шато-Рено з приходом ескадри в Віго вивантажив цінності на берег і під охороною французських військ відправив їх своїй владі.  За що  Людовик XIV після цих подій призвів  його в маршали разом з чином повного адмірала.

Невідома і загальна вартість  скарбів, що  пропали — ніяких документів про завантаженння цінностей на іспанскі суда в Вест-індії не збереглися. І все ж англійці оцінюють їх сьогодні від 5 (по самим скромним підрахункам) до 20-24 миліонів фунтів стерлінгів, а американці — в 60 миліонів доларів.

Яка  для скарбів, які  під  час  баталії  знаходились  в трюмах галеонів? Майже  триста років це питання  залишається  без відповіді. 

    По одним джерелам, англійцям вдалось захопити коштовностей на суму п’ять міліонів фунтів стерлінгів, - хоч навідь це складало лише частину скарбів. Інші  джерела стверджують, що весь коштовний вантаж пішов на дно бухти разом з галеонами. Французи припускають, і не без підстав, що Шато-Рено по приходу ескадри у Віго все-таки вивантажив  коштовності на берег і під охороною французських військ таємно відправив  своїй  владі.За що  Людовик XIV після морского бою, який  не  можливо  назвати  перемогою для адмірала, прозвів його в маршали да ще й щедро нагородив. 

Правда, скептики гадали, що факт вивантаження і такої величезної кількості  коштовностей скрити було неможливо. 

Дійсно, липень 1738 року в бухту Віго прибула французська суднопід’ємна експедиція, якою керував  Олександр Губерт. Після ретельних вимірів були визначені місця, де лежали шість кораблів, які  потонули. Вибір впав на галеон, який знаходився на глибині всього шість метрів при малоі воді. Судно піднімали за допомогою строп, дерев’яних понтонів, шпилей і двадцяти двух товстих пенькових канатів. Накінець, після дворічної праці  в лютому 1742 року його так близько підвели до берега, що при відливі трюм виявився сухим. Це був іспанский галеон "Тохо" водооб’ємом близько 1200 тон. Но, крім 600 тон кам’яного баласту, дванадцяти чугунних пушок, декількох сот ядер і десятка мішків ржавих цвяхів, на ньому нічого не знайшли. Всього, витратив на експедицію більше двух миліонів франків, французи ні з чим покинули бухту Віго. 

Після них там з’явились англійці. Одному з них, Уільяму Евансу, пощастило підняти срібні злитки,які  були  оцінені в декілька сотен фунтів стерлінгів. Сума, безперечно, була незначною. Головне ж заключалося в тому, що його знахідка вселяла надію. Можливо, йому вдалося б виявити і інші коштовнності, но Іспанія неочікувано заборонила шукати скарби в своїх територіальних водах представниками нації, які потопили  іспанскі галеони. 

В 1748 році іспанці самі спробували знайти коштовний вантаж, но безуспішно.  Майже вісімдесят років  ніяких водолазних робіт в бухті не велось, хоч місцеві жителі час  від  часу здійснювали туда швидкоплинні  вилазки - пірнали до місць затоплених судів, намагались що-небудь роздивитися  в каламутній воді. 

В 1825 році в бухту увійшов бриг "Ентерпрайз". На його борту знаходились водолазний колокол нової конструкції, не тільки дозволивший довше лишатися під водою, но і, що дуже важливо, дававший акванавту хороший огляд дна. Капітану брига Діксону прийшлось працювати в ньому в той  час, як на палубі озброєні іспанці з нетерпінням чекали своєї долі здобичі. Через декілька днів  бриг зчез із бухти так же  раптово, як і з’явився. Пішли чутки, що з допомогою колокола англійці змогли підняти значну кількість золота, після чого, напоївши охорону, підняли паруса і втекли. 

В кінці 50-х років минулого століття  влада Іспанії продала право на пошуки скарбів французському дільцю  Давіду Ленгленду, який поступився, певно не без вигоди для себе, парижському банкіру Сікарду.Оскільки  грошей на експедицію у парижанина не хватало, він в свою чергу звернувся за допомогою до успішного  банкіра Іпполіта Магена. Той ретельно перевірив розповідь Сікарда по данним старих іспанських архивів, а також провів додаткове розслідування в Парижі. Очевидно, результати були позитивними, тому, що він згодився фінансувати експедицію. Однак при її организації виникло неочікувана  перепона в особі відомого в той час в Англії спеціаліста по водолазним роботам капітана Гоуена. Виявилось, що оборотистий Ленгленд ухитрився продати право на підйом коштовностей ще й йому. Причому Гоуен вже успів разпродати в Лондоні багато акцій свого підприємства. 

Пока уладнали виникше непорузуміння, йшов час. Накінець після дуже тривалої підготовки Магеп приступив до обстеження  галеонів,що потопились. Старий іспанский рибак, який приймав участь в работі експедиції капітана Діксона, за хорошу винагороду показав, де на дні лежать п’ять судів. Щоб отримати більш точніші свідчення і разом з тим зберегти таємницю, Маген наказав  закручувати оглядове шкло шлема водолазу,який  готовився до спуску під  воду, чим буде знятий шлем його товариша, що піднявся на палубу. Таким чином, ні один із них не міг почути, що розповідали після погруження інші водолази. Невідомо  зіграло це  якусь  роль, за дванадцять днів було знайдено десять кораблій. 

Скоро із Франції почало прибувати водолазне обладнання. В нього входили підводні електричні фонарі, вагою чуть не півтони, і підводна спостережна камера, що вміщувала  двох чоловік. Першою знахідкою стала старовинна пушка з забитою пробкою дулом, в якій ще збереглось повітря. Потім  водолази достали двісті ядер, мідний сосуд, сокира для абордажного бою, рукоятку від кортика, срібний бокал, футляр від трубки і мішок бразильських горіхів. Все це лежало серед залишків галеона, який місцеві мешканці  чомусь  називали "Мадерою". 

Осінні  шторми, що почались заставили водолазів призупинити роботи на цьому судні і перейти на галеон "Ла Лігура", який потонув в глибині бухти. Тут  вони змогли добратися до суднового лазарету, де знайшли декілька мідних тазів і склянних сосудів. Коли корпус галеона зірвали, до числа знахідок додались компас і  залізна чаша. А ось золота і срібла, на жаль, не було. Гроші  у Магена закінчились і всьому підприємству грозив крах. Було вирішено попытать щастя на галеоні "Тампор". Приходилось поспішати, тому роботи велись навідь в нічний час, благо електричний фонар давав під водою достатньо ярке світло. 

І ось тут-то неочікувано бул знайдений перший срібний злиток. Так скоро  вже набралось 130 фунтів. В хорошому настрої Маген виїхал в Париж. Йому вдалось розпродати додаткові акції і зібрати чималу суму грошей. Із бухти Віго він взяв з собой важкий темний брусок, щоб віддати його на обстеження. Водолаз  зазвичай не піднімали їх із дна, а в тих рідких випадках, коли вони випадково попадали на палубу водолазного борту, викидували за борт. На  велике здивування і не меншої радості Магена, цей невзрачний на вид кусок металу оказався чистим сріблом! 

Тим часом  в Європі назрівала франко-пруська війна. Париж, де знаходився керівник експедиції, бул оточений німцями. В останньому отриманому із Іспанії   листі  повідомлялось, що майже всі водолази хворі, паралізовані, спуски може продовжувати тільки один. Справа в тому, що ні про яку декомпресію в ті часи ніхто і не думав.Тому,  недивлячись на порівняно невелику глибину, кессонна хвороба звалила водолазів. Да і сам Маген опинився прикований до ліжка. 

Водолазні работи відновились лише через два роки. Французи знайшли ще п’ять затонулих судів, Але золота  не було і в помині. Да і бруски із срібла вдалося зібрати далеко не всі. У листопаді 1872 року пошуки скарбів припинились. У експедиції не залишилось грошей навідь  для того, чтоб вивезти із бухти Віго водолазне обладнання. 

Пізніше незадачливий керівник французської рятувальної експедиції Іпполіт Маген видав у Парижі книгу "Галеони Віго", в якої в увлекательной формі розповів історію іспанських скарбів і привіл свої домисли з приводу їх підйому. Його  книжка зацікавила у шукачів підводних скарбів" що іспанці на всяк випадок засекретили всі історичні матеріали, що відносяться до цієї  бухти. 
В конці XIX століття було організовано ще  декілька  експедицій. Найбільш серйозно взялась за справу  американска "Компанія для пошуку скарбів бухти Віго", яка проіснувала майже  п’ятдесят  років - рекордний термін для подібних підприємств. Ось тільки яких-небудь цінностей, піднятих там, по крайні мірі офіційно, на її рахунку не знайдено. Правда, якось раз  американцям вдалось підвести тали під галеон, що добре зберігся, але  при перенесенні його краном на берег судно переломилось і обидві половини знову потонули. 

В 1904 році по слідам американців пішли іспанці Іберті і Піно, які  на одному із двох потонулих кораблів знайшли декілька  золотих статуеток і срібних злитків по вісімдесят фунтів кожний. В кінці кінців майже через  тридцять років була створена акціонерна компанія,  яка взяла концесію на ведення підводних робіт на протязі восьми років. На  жаль, вони також не принесли нічого, крім разчарувань. 

Здавалося б, ця череда невдач назавжди відіб’є у шукачів підводних скарбів охоту витрачати час  і гроші  на, можливо, навідь і не існуючі скарби на дні бухти Віго. Адже там побували дванадцять солідних водолазних експедицій! Серед  потонувших в 1702 році судів, майже , неможливо знайти таке, яке б не роздивились водолази або навідь не намагались підняти. За майже три століття пошуків  бухта Віго стала синонімом надій,що не збулись. 

І все ж, як це не дивно, в листопаді 1955 року англійска компанія "Венчур" купила у іспанскої влади право на ведення водолазних робіт в Віго. Увагу англійців привернув  галеон "Сан-Педро", в який ще ніхто не зміг проникнуть. По деяким історичним документам можно було припустити, що на цьому  судні в самому початку боїв іспанці  намагались перевезти скарби на берег. Галеон бул розстріляний англійскими кораблями і потонув на порівняно мілкому місті, а місцеві рибаки, щоб золото не досталось ворогу, завалили галеон кам’яними глибами. З  часом камні зрослись між собою, утворив міцний панцир, який не пускав шукачів скарбів. 

На жаль, "Венчур", як і її попередники, витягнула пустишку. Це була остання спроба знайти один із самих відомих і сумнівних підводних скарбів. 

Цікаві факти:

Ще  до початку нового року Королівський монетний двір відчеканив шилінги і полу-гінєі з підписом VIGO на аверсі, а в 1703 році — всі номінали від шестипенсовика до крони, а також золоті полу-гінеї, гінеї і монети в п’ять гіней.

Жюль Верн в романі «20 000 льє під водою» робить «скарби бухи Віго» головним джерелом грошових сум, витрачених капітаном Немо на підтримку боротьби за справедливість у світі і інші добрі  справи.
2024-10-04 - Нова монета додана до 5 Франк Швейцарія Срібло


    5 Франк Швейцарія Срібло
в групі    147 монет / 141 цін



SWITZERLAND 5 Francs 1951B - Silver .835 - aUNC - 1484
2024-10-05 - Нова монета додана до 1 Цент Королівство Нідерланди (1815 - )


    1 Цент Королівство Нідерланди (1815 - )
в групі    6 монет / 3 цін



Netherlands - 1 Cent 1837