Іспанський Галіон
Іспанський галіон наскочив на риф у прибережних водах Гаїті. Тропічний ураган, що налетів затопив судно, загинули більш як 300 чоловік.
В довгому переліку знахідок, піднятих із глибин морів та океанів, одну із верхніх рядів займають скарби іспанського галеона "Консепсьон", в результаті корабельної аварії біля острова Гаїті, тодішньої Еспаньоли. Про них виключно художньої цінності свідчить хотя б те, що більша частина намист, підвісок, браслетів, виготовлених невідомими індійськими майстрами у Новому Світі, була виставлена на продаж у Тіффані - в самому дорогому ювелірному магазині на П`ятій авеню в Нью-Йорку.
На протязі трьох століть галеон "Нуестра Сеньора де ла Пура і Лампіа Консепсьон" бул легендою, нестримно манив шукачів підводних скарбів: бо на ньому знаходився, якщо вірити архівам, "самий коштовний вантаж, коли-небудь відправлявся із Вест-Індії".
Побудований у 1620 році, "Консепсьон" багато раз перетинав Атлантику в складі "золотого" та "срібного" флотів, які перевозили в Іспанію награбовані скарби. У 1641 році він відправився в своє останнє плаваннє. Причому його трагічний фінал бул вирішений раніше, бо явився результатом ланцюг рокових помилок. Почалось з того, що у Веракрусі іспанскої ескадрі прийшлось довго чекати, пока буде доставлено срібло, здобуте за рік в колоніях, і відчеканені із нього монети. Оскільки трюми "Консепсьон" не змогли вмістити весь вантаж, частина сундуків розмістили на верхній палубі. Капітан галеона пробував заперечити, бо через збільшення осадки корабля стало погано слухатися кермо. До того ж пушечні порти опустились до самої води, і вони навідь при невеликому штормі могли послужити причиною катастрофи. Но керуючись відправкою "срібного флоту" намістник іспанского короля просто-напросто відмахнувся від протестів капітана.
Ще більше майбутній перехід через океан ускладнила місячна затримка в Веракрусі: були пропущені всі строки відносно безпечного плавання в Західної Атлантиці, де з приходом осені виникають нерідкі шторми та урагани. Тим не менше на початку вересня эскадра із 26 галеонів під командуванням адмірала Хуана де Вілья Вінсенсіо, який тримав свій вимпел на "Консепсьон", увійшов у Мексиканский пролив. Перший етап плавання пройшол без особливих випадків, якщо не рахувати порваних парусів. Після недовгої стоянки в Гавані для ремонту такелажа, ескадра покинула Кубу та скоро у прибережжі Флориди попала в сильний шторм, який викинув декілька галеонів на мілину і розкидав інші.
"Консепсьон", гарно потріпана гіганськими хвилями, перекочувавши навідь через його п’ятнадцятиметровою висотою корму, відділялась втратами майже всіх мачт. Про те, щоб вирушати через Атлантику, не могло бути й мови. Тому адмірал Хуан де Вілья Вінсенсіо прийняв рішення йти в Пуэрто-Ріко. Однак відповідальні за прокладку курсу штурмани помилились. До кінця третьої неділі плавання вони не припускали навідь, де знаходиться корабель. Одні думали, що на траверзі західній частині Куби, інші, що галеон вже недалеко від Пуэрто-Ріко. Всупереч пропозиції адмирала рухатися далі на захід штурмани настояли на тому, щоб повернути на південь. Це привело до трагічних наслідків: в кінці кінців "Консепсьон" виявилась серед багатими рафами і банками прибережних водах Еспанйоли. Но дон Хуан був безсилий що-небудь змінити. По існуючим в ті часи на іспанському флотіправилами навігатори, які належали до торгового відомства, не підчинялись флагману.
Через неделю галеон наскочив на риф: корма застряла між двоми великими кораловими масивами, а ніс пішов під воду. І все ж адмірал спробував врятувати "Консепсьон". Він наказав скинути в море закріплений на верхньої палубі сундуки з сріблом. Коли ніс корабля став плавучим, на воду спустили єдину велику шлюпку, щоб зняти галеон з рифа. Можливо, за допомогою буксира він вирвався б із коралової западні, якщо б не налетівший в ніч на 1 грудня тропічний ураган. Галеон потонув, а із 514 членів екипажу і пассажирів лишились в живих лише сто дев’яносто. Інші захлинулись у бушуючому прибої або були разбиті хвилями об коралові рифи.
Загибель флагманського корабля "срібного флоту" з'явилась для іспанскої казни, мабудь, самою найбільшою втратою на морі в XVII столітті. Залишившись живим адмірал Хуан де Вілья Вінсенсіо став перед судом, на якому в якості свідків виступили члены екіпажа, що залишились. Їх показання, зайняли дві тисячі листків, вберегли адмірала від сурового вироку, а може й бути, від смертної кари. Всі свідки були настільки єдинодушні в своїх оцінках дій Хуана, що суд виніс йому виправдальний вирок.
Але доля коштовного вантажу "Консепсьон" склалась невдачно. Багаточисленні експедиції, які посилав король Іспанії для його підйому, виявились безрезультатними. Лише в 1687 році, через 45 років після катастрофи, молодий масачусетский корабел Уільям Фіпс, заядлий шукач скарбів, зумів знайти місце корабельної аварії. За допомогою індійців племені лукейя, які займалися ловлею перлин, йому вдалось достати із дна майже тридцять тон срібла. Судячи по документах, що збереглись в Веракрусі , це складало чуть більше десятої частини вантажа "Консепсьон".
Не дивлячись на заманливі пропозиції, а в них не було недоліку, Фіпс зберіг в тайні координати рифа, біля якого затонул іспанський галеон. Під час своїх експедицій він сам прокладав курс судна, так що ні команда, ні ловці-індейці не знали, де саме воно кинуло якор. Тому після його смерті Срібна отмель, як стало називатися це місце, знову виявилось загубленим.
Майже два століття "Консепсьон" залишався недосяжним для багаточисленних мисливців за скарбами. В експедиціях, які знарядилися на пошуки галеона, брали участь англійский автогонщик Малколм Кэмпбелл і археолог-марініст Едвін Лінк, відомий французський спеціаліст-підводник князь Олександр Корганов і "король морских глибин" Жак-Ів Кусто. Можливо, що хтось із них проходив над Срібною отмілью, островерхим кораловим рифом, зрадливо ховаючись під самою поверхністю моря 85 мілях від Гаїті. Но розсіяні по великій площі обломки галеона, до того ж поховані під товстим шаром піску і обросшими коралами, вперто визслизували від пошуків.
З часом "срібний галеон" став рахуватися чимось вроді своєрідного підводного Евереста: найти "Консепсьон" значило довести свою високу майстерність. Однак, хотя приз оцінювався цифрою з багатьма нулями, любителі-новачки навіть не намагались вступати в боротьбу за нього, залишивши цю нелегку справу фахівцям. В тім, і серед останніх знаходилось все меньше бажаючих витрачати час та гроші на пошуки примарливого скарбу.
В числі небагатьох, що рискнули відправитися в кишівшими акулами тропічні води, були американець Берт Уэббер. В дитинстві він зачитувався книгами про підводні скарби, а для загартування годинами пірнали в холодної річці, яка протікала біля його будинку в Еннвіллі, штат Пенсильванія. Потім, коли батько купил Берту акваланг, підліток перебрався в затоплену каменоломню. В шістнадцать років замість коледжу він вступив в школу підводного плавання в Майамі.
"Після закінчення мені пропонували роботу в компанії, яка займалась розвідкою нафти на шельфі, но я предпочелвіддав перевагу відправитися в експедицію, яку організував Артур Маккі із Музея морскої археології у Флориді, - розповідає Уэббер. - Певно, я мріяв про те, як буду знаходити затонулі корабли з трюмами, набитими золотом та цінностями. Но коли діло дійшло до практики, я зрозумів, що цьому не судилось коли-небудь збутися. По крайні мірі у Маккі. Головна причина невдач заключалась в нікудишній попередній підготовці, а точніше, в ії відсутності. Фактично ми пірнали навманя. Тому і результати були невеликі. Зате сам процес пошуків зацікавив мене, хотя приходилося перевертати тони піску та каменів, перш ніж попадалось що небудь підходяще. В кінці кінців, недивлячись на заперечення батьків, я все ж вирішив залишитися професіональним морским шукачем скарбів".
Неможливо сказати, щоб вибрана Уэббером професія зробила його багачем. Експедиція, в які запрошували Берта, нічого не добула. Тому в проміжках він брався за любу роботу на суші, щоб прогодувати жінку та четверо дітей. Так продовжувалось не один рік, пока його друг і соратник Джим Хаскінс не подав думку зайнятися пошуками "Консепсьон". Причому вирішальним доказом явилось те, що їх попередник Фипс, судячи по свідченням,які дійшли, не знайшли корми судна, в якій повинні були знаходитися основні цінності.
Пропозиція показувалась заманливою, і Уэббер серйозно зайнявся ним. На протязі чотирьох років він разом із Хаскінсом передивлялися один архів за іншим в пошуках слідів "Консепсьон": Морский музей в Мадриді, Британский музей, накінець, Генеральні архіви Індії в Севільї, де зберігались звіти про всі плавання і корабельні аварії, які перевозили злитки золота та срібла із іспанских колоній.
"Чим більше я аналізував записи, тим більше впевнювався, що успіх можливий, - згадує Уэббер. – Гроші на експедицію вдалось пожичити в одного чикагського банкіра. Після цього я добився у влади Домініканскої Республіки виключного права на пошуки"срібного галеона" в обмін на половину скарбів, якщо вони будут знайдені. І все-таки самим важним було те, що мені дістали листи аерофотозйомки прибережних акваторій Гаіті. Море там прозоре, і тому добре передивлятися підводні рифи і банки. Попрацювавши місяць над дешифровкою аерофотозйомок, я наніс на карту "підозрілі" місця, де скоріше всього міг лежати остов "Консепсьона". Залишилося всього нічого - розшукати його".
У 1977 році Уэббер відправився до берегів Гаїті. На протязі п’яти місяців ретельно підібрана ним група аквалангістів квадрат за квадратом обстежувала акваторію. Вони зустріли обломки тринадцяти судів, нанесли їх місцеположення на карту і передали домініканским властям. Но ніяких слідів галеона так і не знайшли. Тим не менше це не обескуражило Уэббера: головне - що його команда довела свою професійну майстерність. По поверненню в Чікаго він заснував фірму "Сіквест інтернешнл" для продовження пошуків "Консепсьон".
Якщо під водою шукачі скарбів не могли похвалитися великими успіхами, то на суші справа рушила з мертвої крапкі. Виїхавши в Іспанию Хаскінс познайомився там в архівах з канадкою Вікторієй Степплз-Джонсон, яка по завданню професора Пітера Эрла із Лондонскої школи економіки збирала матеріали для монографії про "срібний флот" 1641 року.
"Я зразу ж зв’язався з Ерлом. Як знати, можу у нього знайдеться яка-небудь зацепка, якої недостатньо нам,- разповідає Уэббер. - І треба ж , з’ясувалось, що у професора є ключ до таємниці "Консепсьон", про яку вони не підозрювали, - вахтенний журнал судна "Генрі", брали участь в експедиції Фіпса. Я тут же вилетів в Англію. Уявіть моє хвилювання, коли професор Эрл вручив мені копію цього документу і я з трудом прочитав написаний старовинними буквами текст:
"Журнал нашої подорожі починається з Божою допомогою в 1686 році, на борту корабля "Генрі", під командуванням Фрэнсіса Роджерса, який направлявся до банкі Амброзія, що до півночі від острова Еспаньйола, в компанії з "Джеймсом і Мері", під командуванням капітана Уільяма Фіпса, на пошуки затопленого іспанського галеона, в чому да допоможе нам Бог".
Справа в тому, что Фіпс відправив "Генрі" першим до місця кораблекрушения. Судно "Джеймс і Мері", яким керував він сам, прибуло туда пізніше, і його вахтенний журнал описує не само знаходження обломків, а операцію по извлечению вантажу "Консепсьона". Але й це ще не все. Цей документ, що писав Фіпс, став настольною книжкою для шукачів скарбів. Журнал "Генрі" залишився невідомим, оскільки після смерті Фіпса тайно пропав. Професор Эрл случайно натикнуся на його в приватній бібліотеці лорда Рамні. Хтось із його предків збирав рорітети і купив у слуги покійного капітана "нікому не потрібну", як той думав, рукопись. Так вона й пролежала в маєтку лорда більше двухсот років.
Коли я дочитав вахтений журнал "Генрі" до конця, то зрозумів, що в 1977 році ми крейсирували над тим самим місцем, де потонула "Консепсьон". Но оскільки він був слабою мішенню для нашої магнітометричної апаратури, ми його не знайшли", - пояснює Уэббер.
По щасливому збігу в цей же час канадська фірма "Вєріан ассошіейтс" сконструювали портативний магнітометр на цезії. Берт Уэббер декілька років працював там консультантом, і йому пропонували випробувати новий прилад "в полі". Його головне достоїнство крім невеликих габаритів ускладнювалось високою чуткостю. Він регістрував наявність метала навідь під трьохметровим шаром піску.
Хоч "Сиівест інтернешнл" рахувалась в безнадійних боржниках, Уэбберу всіми правдами й неправдами вдалось отримати кредит - 450 тисяч доларів. "Тепер вже дійсно в останній раз", - було категорично сказано йому.
"У мене просто не було іншого виходу, як знайти "Консепсьон", - згадує Уэббер. – Може бути, безвихідне становище зіграло вирішальну роль. У всякому випадку на п’ятий день по прибуттю в район пошуків ми могли святкувати перемогу: "срібний галеон" здався на милість моєї команди. Правда, перед цим нам прийшлось дуже похвилюватися. Наш попередник Філе рахував, що корали проковтнули кормову частину судна, закривши доступ до основних скарбів. Коли ж ми обстежили риф за допомогою магнітометра, то зрозуміли, що її тут зовсім немає.
Але ми не впали у відчай. Взявши за старт злополучний риф, ми стали описувати навкруги нього расширяючі концентричні кола, - продолжує Берт. - В подібних випадках треба особлива зіркість, щоб не пропустити навідь самі незначні сліди. Це може бути залізна скоба або шків від снасті, який-небудь предмет обіходу, наприклад винна пляшка, яка обросла коралами і тому втратила свою привичну форму. Ось по таким дрібницям і вийшли на головний об’єкт пошуків.
Під час катастрофи шторм розломив "Консепсьон" на дві частини. Хвилі перекинули корму й протягли приблизно на 120 метрів, перш ніж вона опустилась на дно коралового каньйона. Навідь зблизька її зовсім не було видно, і я знайшов останки галеона тільки дякуючи магнітометру. Після цього кожен наступний день нагадував різдвяні свята."Консепсьон" препідносили нам все нові й нові подарунки: срібні монети, датировані 1640 роком; два унікальні золоті ланцюжки, зроблені, скоріше всього, в Китаї; порцелянові чашки в дуже хорошому стані, виготовлені в епоху династії Мін, перетнувши Тихий океан через Філіппіни і вивезені через Мексику на спинах мулів; різні золоті прикраси, посуд із майоликі і багато інше - розповідає Уэббер. - Но і вспотіти, якщо це можливо під водою, прийшлось крепко. Тільки коралів ми зняли більше 300 тон".
Між іншим, "розкопки", які продовжувалтся 11 місяців, дозволили розкрити цікаву таємницю іспанских негоціантів XVII століття. Із глибокої тріщини аквалангісти достали останкі старовинного сундука з двойним дном, під яким лежав товстий шар срібних монет. Це було наглядним свідченням тодішньої контрабанди. До речі, пізніше серед трофеїв виявились і фальшиві монети, відчеканені в Новому Світі. Но, безперечно, головною здобиччю експедиції Берта Уэббера було срібло - і в злитках, і в монетах. Його вдалось підняти із дна близько 32 тон, вартістю 14 міліонів доларв. Разом з тим, що колись дістав Фіпс, це складає лише п’яту частину вантажу "срібного галеона". Скарби,що залишились чекають свого часу.
2026-07-22
- Історичні ціни на монету
2026-07-24
-
Нові монети
