Індія, штат Барода, Саяджі Рао III. Шліфована срібна монета рупія “Портрет”.Довідка: КМ-36а.Номінал: рупіяПеріод монетного двору: 1896 (VS 1953)Вага: 11,39 гДіаметр: 28 ммМатеріал: сріблоШтат Барода був штатом на території сучасного Гуджарату, яким керувала династія Гаеквадів з Конфедерації Маратха з моменту її утворення в 1721 році до 1949 року, коли він приєднався до новоствореного Індійського Союзу. З містом Барода (Вадодара) як столицею, під час британського правління його відносини з англійцями керувалися Резиденцією Бароди. На момент здобуття Індією незалежності лише п’ять правителів — Нізам Гайдарабаду, Махараджа Майсура, Махараджа Джамму й Кашміру, Махараджа Шрімант Геквар із Бароди та Махараджа Скіндія з Гваліора — мали право на салют із 21 гармати. Барода офіційно приєднався до Індійського Союзу 1 травня 1949 року, до чого в штаті було сформовано тимчасовий уряд.Саяджірао Ґаеквад III (народився як Шрімант Гопалрао Ґаеквад, 11 березня 1863 — 6 лютого 1939) — махараджа штату Барода з 1875 по 1939 роки, і його пам’ятають тим, що він реформував більшу частину свого штату під час свого правління. Він належав до королівської династії Маратхів Гаеквадів, яка правила частиною сучасного Гуджарату.Саяджірао народився в родині маратхів у Кавлані в районі Малегаон Тахсіл. Нашік у ролі Шріманта Гопалрао Гаеквада, другого сина Мехербана Шріманта Кашірао Бхікаджіаро Дада Сахіба Гаеквада (1832–1877) та Шріманта Акханда Субхаг‘яваті Уммабаі Сахіба. Його гілка династії Гаеквадів була кадетською гілкою, що походить від морганатичного шлюбу першого раджі Бароди, і тому не очікувалося, що вона успадкує трон.Після смерті сера Хандерао Гаеквада (1828–1870), популярного махараджи Бароди, у 1870 році, очікувалося, що його брат Малхаррао (1831–1882) стане його наступником. Однак Малхаррао вже довів, що має найпідліший характер і раніше був ув’язнений за змову з метою вбити Хандерао. Оскільки вдова Хандерао, Махарані Джамнабай (1853–1898) вже була вагітна посмертною дитиною, успадкування було відкладено, доки не можна було довести стать дитини. Дитина виявилася донькою, і тому після її народження 5 липня 1871 року Малхаррао зійшов на престол.Малхаррао щедро витрачав гроші, майже спустошивши скарбницю Бароди (серед інших витрат він замовив пару гармат із цільного золота та килим із перлами), і незабаром до резидента Роберта Фейра дійшли звіти про величезну тиранію та жорстокість Малхаррао. Крім того, Малхаррао намагався приховати свої дії, намагаючись отруїти Резидента сполукою миш’яку. За наказом Державного секретаря у справах Індії лорда Солсбері Малхаррао був усунений 10 квітня 1875 року та засланий до Мадраса, де й помер у безвісті в 1882 році.Оскільки трон Бароди тепер вільний, Махарані Джамнабай закликав глав розширених гілок династії прибути до Бароди та представити себе та своїх синів, щоб визначитися з наступником.Кашірао та його три сини, Анандрао (1857–1917), Гопалрао (1863–1938) і Сампатрао (1865–1934), пішки пішли до Бароди з Кавлани (відстань близько 600 кілометрів), щоб представитися Джамнабаї. Повідомляється, що коли кожного сина запитали про передбачувану причину прийти до Бароди, Гопальрао без вагань сказав:«Я прийшов сюди правити».Він був обраний британським урядом наступником і відповідно усиновлений Махарані Джамнабаї 27 травня 1875 року. Йому також було присвоєно нове ім'я Саяджірао. Він зійшов на гаді (трон) у Бароді 16 червня 1875 року, але, будучи неповнолітнім, правив під керівництвом Регентської ради до повноліття та отримав повну владу 28 грудня 1881 року. Під час неповноліття його активно навчали адміністративним навичкам Раджа Сер Т. Мадхава Рао, який виховав свого молодого протеже в людину з передбаченням і бажанням забезпечувати добробут своєму народу. У цей період Мадхава Рао відновив державу до нормальних умов після хаосу, в якому її залишив Малхаррао. Немалу заслугу за те, чого Махараджа досяг за своє життя в кожній сфері людської діяльності, слід віддати ФАХ Елліоту.Приступивши до правління, деякі з його перших завдань включали освіту підданих, піднесення пригноблених, а також судову, сільськогосподарську та соціальну реформи. Він відіграв ключову роль у розвитку текстильної промисловості Бароди, а його освітні та соціальні реформи включали, серед іншого, заборону дитячих шлюбів, законодавство про розлучення, усунення недоторканності, поширення освіти, розвиток санскриту, ідеологічні дослідження та релігійну освіту а також заохочення образотворчого мистецтва.Його ініціативи з економічного розвитку включали створення залізниці (див. нижче) і заснування в 1908 році Bank of Baroda, який існує досі та є одним із провідних банків Індії, з численними операціями за кордоном на підтримку гуджаратської діаспори.Повністю усвідомлюючи той факт, що він був маратхським правителем Гуджарату, він ототожнював себе з людьми та сформував їхнє космополітичне ставлення та прогресивне, реформаторське завзяття. Його багата бібліотека стала ядром сучасної Центральної бібліотеки Бароди з мережею бібліотек у всіх містах і селах його штату. Він був першим індійським правителем, який запровадив у 1906 році обов’язкову й безкоштовну початкову освіту у своєму штаті, поставивши свою територію набагато вперед від сучасної Британської Індії.Щоб відзначити його бачення та адміністративні здібності, у 2013 році Асоціація управління Барода заснувала премію Саяджі Ратна, названу на його честь.Незважаючи на те, що він був князем рідної держави, він захищав свої права та статус навіть ціною роздратування уряду британських індіанців. Саяджірао часто конфліктував з британцями з питань принципів і управління, маючи постійні та тривалі усні та письмові суперечки з британськими резидентами, а також з віце-королем та офіційними особами в уряді Індії. 29 грудня 1876 року йому було присвоєно звання Фарзанд-і-Хас-і-Даулат-і-Інглішії. Він відвідував Делійські Дурбари 1877, 1903 та 1911 років; саме на Дурбарі в Делі 1911 року стався інцидент, який мав далекосяжні наслідки для відносин Саяджірао з раджем.